Професор Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Віталій Масненко провів відкриту лекцію «Теоретико-методологічні засади досліджень історичної політики в умовах російсько-української війни» у межах виконання держбюджетної теми «Протидія історичній політиці країни-агресора рф у процесі деокупації українських територій» (номер державної реєстрації 0123U101598). Захід відбувся на підтримку переміщеного з тимчасово окупованого Мелітополя Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького, з яким Черкаський національний університет підписав угоду про співпрацю.

На початку заходу з вітальними словами виступили колеги з Мелітополя: перший проректор професор Наталія Глєбова, декан природничо-географічного факультету доцент Лариса Полякова, завідувач кафедри історії та археології цього факультету доцент Сергій Пачев і гарант третього освітнього рівня Рhd спеціальності 032 МДПУ імені Богдана Хмельницького професор Олександр Ситник.

Основні тези лекції професора Віталія Масненка базуються на проміжних результатах дослідження держбюджетної теми. А саме, було показано, що теоретична складова вказаної науково-дослідної роботи полягає у методологічному обґрунтуванні кореляції між історичною політикою та станом колективної соціальної пам’яті в екстремальних умовах окупації. З’ясовано, що ця взаємодія має складний алгоритм і залежить від багатьох різнопланових чинників, які й аналізувалися.

При дослідженні політики пам’яті в умовах війни необхідно відмовитися від використання дослідної моделі «пострадянського націоналістичного конфлікту», поширеної у західному експертному і науковому середовищі (і сліпо запозиченої деяким українськими авторами), яка виявилася непродуктивною і зосередитися на студіюванні теми в координатах протистояння «різних цивілізаційних моделей». У нашому випадку європейської та євразійської.

Щобільше, адепти моделі «пострадянського націоналістичного конфлікту» відверто сповідують ідеї «західного епістемологічного колоніалізму», який дивним чином поєднуються з російською імперськістю. Використання ними колоніальної риторики створює нерівноцінний поділ між широко визнаними «стабільними» центрами (в їхній інтерпретації – росією), які легітимізуються знаннями, політикою та монополією на «теорію» та «нестабільні» периферії (на цей раз такою намагаються інтерпретувати Україну), які нібито характеризуються локалізмом, відсутністю наукової зрілості та нестандартним підходом до дослідницьких проблем, який часто зневажливо оцінюється як «емоційний» та «радикальний».

Натомість інноваційність підходу виконавців держбюджетної теми полягає у поетапному відстеженні трансформації історичної свідомості (локальних варіантів історичної пам’яті) населення українських територій від 1991 року до їх окупації у 2014 – 2022 рр. з наступною проєкцією на сьогодення. Паралельно аналізувалася офіційними політиками пам’яті як України, так і держави-агресора рф, які скеровувалися на різні групи населення вказаних регіонів. Констатується, що українська сторона, на жаль, не завжди давала належну відсіч пам’яттєвій інвазії екзистенційного ворога.

Розроблена наукова гіпотеза, яка полягає в інтерпретації історичної політики держави-агресора рф на окупованих територіях як екстремальної сурогатної моделі викривлення минувшини та неприхованої інструменталізації історії для маніпуляції суспільною свідомістю на догоду чітко артикульованої політичної мети – не тільки порушити державний суверенітет України та її територіальну цілісність, а й знищити Україну як суспільно-політичну реальність і національну ідентичність українців. Визначено, що режим функціонування соціальної пам’яті в умовах окупації має тоталітарний і екстремальний характер, зумовлений силовими методами поширення рашистського історичного конструкта, який усуціль ідеологізований і розрахований на спекулятивне впровадження у суспільну свідомість великодержавних російських міфів.

Для продуктивної деокупації українських територій необхідно не тільки відновити державний суверенітет у міжнародно визнаних кордонах 1991 р., але й здійснити цілковите очищення мнемонічного простору цих регіонів від рашистського історичного дискурсу. Для цього виконавцями теми опрацьована імовірна методологічна модель, яка містить практичні рекомендації щодо трансформації історичного компонента в законодавчій, освітній, меморіальній та інших сферах.

В обговорені порушених питань взяли участ Юрій Присяжнюк, Наталка Земзюліна, викладачі та аспіранти як Черкаського, так і Мелітопольського університетів. На завершення були визначені основні напрями подальшої співпраці.

Кафедра історії України